У п’яту неділю після П’ятидесятниці на парафії було звершено божественну літургію. Євангеліє цього дня розповідає про одне з найбільш вражаючих чудес Спасителя — зцілення двох біснуватих у країні Гадаринській (Мф. 8:28–34).
Це була місцевість, де люди жили в постійному страху. Неподалік від міста мешкали біснуваті, які були надзвичайно лютими, й через них дорогу тим місцем обходили. Але Христос, наближаючись до того краю, не відступив — Він приніс визволення. Біси, які мучили людей, самі визнали Ісуса Сином Божим і з жахом запитували:
«Що Тобі треба від нас, Сину Божий? Чи прийшов Ти сюди, щоб мучити нас передчасно?»
На Його повеління вони вийшли з людей і ввійшли у стадо свиней, яке миттєво кинулося з урвища в озеро. Проте реакція жителів міста була не очікувано вдячною — вони, злякавшись, просили Ісуса залишити їхні межі. Вони не прийняли Бога, Який порушив їхнє «спокійне» життя — навіть заради добра, яке зробив.
Цей євангельський епізод промовляє й до нас сьогодні. Як часто ми чинимо так само? Коли Господь через труднощі, випробування або слово совісті торкається нашого життя — прагнучи нашого зцілення — ми, замість відкритості, боїмося змін. Боїмося втратити зручне, звичне, і, як гадаринці, в душі кажемо Йому: «Відійди…».
Святий Августин колись сказав: «Якщо Бог буде на першому місці — все інше стане на свої місця».
Тож просімо Господа, щоби Він залишався з нами, благословляв наші зусилля, укріпляв у вірі, провадив до покаяння, і дарував твердість духу на дорозі до спасіння.
Господи Ісусе Христе, прийди і зціли нас!